Ошибка магнитофона

Przychodź miły, dzień już biały,
Jasno już na niebie;
Jakże ciężko, jakże nudno,
Że nie widać ciebie!

Jam inszego nie lubiła,
Choć was wielu miała;
Bodaj ciebie nigdy była
Nigdy nie widziała.

( Collapse )

Kachowka, Kachowka — dłoń z kolbą się zrosła.
Leć, kulo gorąca, i graj!
Warszawa, Ukrajna, Syberia i Rosja —
Niemały schodziliśmy kraj.

Warczały granaty, trajkotał cekaem,
O stal odbijała się stal…
I naszą dziewczynę w szynelu widziałem,
Płonącą Kachowką szła w dal…

( Collapse )

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки…
Боже, чи довго тягти?
З раннього ранку до пізньої ніченьки
Голкою денно верти.

Кров висисає оте остогиджене,
Прокляте нишком шиття,
Що паненя, вередливе, зманіжене,
Вишвирне геть на сміття.

Де воно знатиме, що то за доленька
Відшук черствого шматка,
Як за роботою вільна неволенька
Груди ураз дотика.

( Collapse )

«Мезе, цёрат, моратано моро?!
Валтнэнь уш мусынек кодаяк!
Эрзянь моро серьгедтяно, цёрат:
Столесь сюпав, оймесь – седеяк!»

Ансяк ваныть, чатьмонить цёратне,
Прок кинь-бути учить – сеть а сыть.
Сормсизь коняст. Истя тарныть прятне,
Теке алкукс морамо арсить.
( Collapse )

Matko Boska, Patronko z Jazłowca,
Co przy świętej schodziłaś niedzieli
W nasze strony i błądząc przez pola,
W starych szańcach o zboczach z jałowca,
Pośród winnic i sadów moreli -
W niebo niosłaś uroki Podola.

Matko Boska, Święta z Kochawiny,
Na niebieskiej umieszczona smudze
Pod opieką brzozowego skrzydła,
Gdzie jesienią wianki jarzębiny
I czerwono-płową kukurydzę
Przynoszono Ci zamiast kadzidła.
( Collapse )

Ponad tobą jak szumne sztandary,
lata zwycięstw uniosły się wzwyż,
sławnych bitew słonecznym pożarem
w naszych pieśniach migotasz i lśnisz.

Niezwyciężona i legendarna,
radości zwycięstw uczona wśród bitw,
najmilsza nasza Radziecka Armio
serdeczny pokłon swój śle ci kto żyw.
( Collapse )

От гордого чувства, чуть странного,
Бывает так горько подчас:
Россия построена заново
Не нами, другими, без нас...

Уж ладно ли, худо ль построена,
Однако построена все ж.
Сильна ты без нашего воина,
Не наши ты песни поешь!

И вот мы остались без родины,
И вид наш и жалок, и пуст,
Как будто бы белой смородины
Обглодан раскидистый куст.